Любов не має права бути "незрячою"

Дитина росте... 

Дуже великою є спокуса її пестити, балувати, цілувати, тішити... завжди! Допомогати, захищати, дозволяти,...

Але не дарма батьками стають вже ДОРОСЛІ люди. З силою волі. З розумінням і передбаченням можливих наслідків. З навичками самоконтролю тощо.

Дитина дорослішає - й потребує все більшого простору для свого власного розвитку. Для отримання свого ВЛАСНОГО досвіду. Для тренування навичок, що знадобляться у дорослому самостійному житті.

Батьківська ЛЮБОВ та МУДРІСТЬ - у СВОЄЧАСНОСТІ. 

Своєчасно стримати своє прагнення нагодувати з ложечки, забираючи її у свого малюка (охайніше ж бо!), зав'язати шнурок (скоріше ж!), вгадати, що він хоче, не даючи промовити такі важкі спочатку та такі невдалі слова (я ж і так його розумію!)...

Окрім нашої ЛЮБОВІ маленькій людині життево необхідні ЖИТТЄВИЙ ПРОСТІР, відчуття ВЛАСНИХ ЗУСИЛЬ, відчуття НАСОЛОДИ ВІД ПЕРЕМОГИ НАД СОБОЮ. 

Що це дає? 

ВПЕВНЕНІСТЬ. 

НА ВСЕ ЖИТТЯ. 

У БІДЬ-ЯКІЙ СИТУАЦІЇ.

Будьте ж мудрими, батьки! І ЛЮБІТЬ своїх дітей по-справжньому!)

І, звичайно ж, ми пам'ятаємо про важливість встановлення кордонів (принцип "не заподіяти шкоду"):  створення безпечних умов для малюків (струм, вогонь тощо), формування навичок розуміння себе та інших, самоконтролю,..(навіть, якщо цукерка на вітрині магазину ну ду-у-уже красива та, мабудь, смачна)), або іграшка у іншої дитини дуже бажана, хоча вже буде двохсотою)...